книжкова виставка «Дивовижний світ літератури»

29 вересня, напередодні Всеукраїнського дня бібліотек, у читальній залі ЗП(ПТ)О «Богодухівський РЦПО ХО» організовано книжкову виставку «Дивовижний світ літератури». Цьогоріч свято бібліотек ми відзначаємо в умовах воєнного стану. Уся країна об’єдналася для боротьби з рашизмом, а бібліотеки для своїх спільнот, громад та новоприбулих стали і точкою опори, і місцем сили, і простором для спільнодії.  Наші здобувачі освіти дуже люблять читати, залюбки відвідують бібліотеку. Незважаючи ні на що,  вони знаходять час щоб перечитати свої улюблені книжки. Здобувачі захоплюються  історичними подіями, що відбувалися дуже давно на рідній землі, порівнюють їх з подіями сьогодення, читають книжки та журнали про славу козацьку, про їх традиції, побут, звичаї, щоб бути гідними свого народу.

За словами Вольтера: «Читаючи вперше хорошу книгу, ми переживаємо відчуття, ніби знайшли нового друга. Перечитати книгу - значить знову побачити давнього друга». Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Книга - це могутня зброя. Розумна, натхненна Книга нерідко вирішує долю людини». Час книг і бібліотек ніколи не мине, бо вони скарбниця духовних багатств людства. 

«Бібліотека –храм науки…Переступайте наш поріг, беріть скарби нетлінні в руки!» (Петро Гоць).

          Свято бібліотек,  цього вічно живого храму  душі і науки, це передовсім, свято книги, вона  навчає нас, дарує нам мудрість. 

ЛЕГЕНДА ПРО БІБЛІОТЕКАРЯ

          Було у батька три сини. Перед смертю він по­дарував кожному по книзі і звелів розпорядити­ся подарунком як хто захоче і, розпорядившись, посадити на могилі батька по жолудю. Поховали батька. Як він сказав, так і зро­били. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній по­ставив на видне місце, як пам'ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почита­ти батькову книжку або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то обов'язково відвідували могилу батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.

Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав, середнього сина – дав кволий росток, який пожовтів і засох. А із жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни і пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.

Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре насіння знань із батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися із покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилось одне покоління іншим, і тільки вічно­зеленим залишається той дуб, підпирає гілками небо, грізно сперечається з блискавками.

Така легенда – легенда про юнака-бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.